Денис Січинський. Творча постать композитора у документах та матеріалах музею в Івано-Франківському музичному коледжі
Денис Січинський – видатний український композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч кінця ХІХ – початку ХХ століття. Унікальність його творчої постаті полягає в тому, що він першим серед галичан вибрав музику своєю професією. Якщо більшість попередників та сучасників композитора, зокрема М.Вербицький, І.Лаврівський, С.Воробкевич, А.Вахнянин, О.Нижанківський, були священиками, які поєднували душпастирські обов’язки із музично-громадською діяльністю, то Д.Січинський повністю присвятив себе музиці. Трагічно склалася доля митця: жахливі матеріальні умови, відсутність родинного затишку, часті переїзди у пошуках роботи підірвали його здоров’я. Але Д.Січинський залишився вірний своєму життєвому покликанню, а його творчість стала значним внеском у скарбницю національної музичної культури.
У творчому доробку композитора центральне місце займають кантати «Дніпро реве», «Лічу в неволі», «Минули літа молодії», хорові композиції «Пісне моя», «Непереглядною юрбою», зразки духовної музики, зокрема прекрасна «Літургія», частини якої і сьогодні можна почути в українських церквах. Справжніми перлинами вокальної лірики стали солоспіви Д.Січинського – «Як почуєш вночі», «Не співайте мені сеї пісні», «І золотої, і дорогої», «Бабине літо». Композитор є автором опери «Роксоляна», низки фортепіанних мініатюр та обробок народних пісень. У своїй творчості він звертався до поезій Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.
В музиці Д.Січинського переважають настрої смутку, туги, скорботи. Вони пов’язані зі складним внутрішнім світом митця, автобіографічним характером його творчості. Перед нами постає типовий композитор-романтик, який передає гострий конфлікт людини та жорстокої дійсності, переконливо втілює образи самотності, нещасливого кохання, пошуки втраченого ідеалу. Д.Січинський, передусім, лірик-психолог, який відкрив найпотаємніші куточки людської душі. Головні виразові засоби музики композитора – експресивна мелодія, виразна гармонія, гнучка ритміка. Твори Д.Січинського отримали високу оцінку, зокрема й Станіслава Людкевича, який, в силу різних причин, називав свого старшого сучасника «загубленим талантом».
Життя і творчість Д.Січинського тісно пов’язані з нашим містом. Як відомо, майбутній музикант народився на Тернопіллі, музичну освіту здобував у Львові, навчаючись у прославленого Кароля Мікулі – учня Ф.Шопена. Згодом часто переїжджав з місця на місце у пошуках роботи. Зокрема працював у Перемишлі, Коломиї, Бережанах. Проте останні десять років життя він провів у Станиславові. Саме тут народжувались його безсмертні тони, музика, сповнена глибокої пристрасті й скорботи, ліричної експресії й патетики. У нашому місті він підняв художній рівень місцевого хорового товариства «Станиславівський Боян», став організатором на Прикарпатті хорових колективів, зокрема в Угорниках, Микитинцях, Вікторові, Радчі. Д.Січинський сприяв заснуванню музичної бібліотеки та видавництва «Станиславівського Бояну», організував першу в Галичині українську дитячу музичну школу. Згодом, вже після смерті композитора, на її основі була створена філія львівського Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка. І саме з неї починаються витоки Івано-Франківського музичного училища, що сьогодні носить почесне ім’я композитора. Ця подія відбулася у 1965 році – до 100-річчя від дня народження митця. А в середині 80-их років у нашому навчальному закладі створено музей, документи та матеріали якого розповідають про його життєвий та творчий шлях.
Серед найбільш цінних експонатів музею – єдина прижиттєва фотографія Д.Січинського, виконана, як вказують дані на зворотному боці, у станиславівській майстерні відомого на той час фотографа Йосифа Едера. Зображення композитора – типового представника галицької інтелігенції в традиційному для початку ХХ століття вбранні – стало основою для всіх репродукцій образу Д.Січинського у друкованих виданнях. Великий портрет митця та художня композиція «Минули літа молодії», створена у 1988 році, належать пензлеві Олександра Каравая. Автор зобразив композитора у час творчого натхнення: маестро сидить з пером у руці за роялем, на якому догорає «скапана» свічка як символ, за словами С.Людкевича, «загубленого таланту». До речі, цей меморіальний рояль марки «Franciszek Woroniecki» зберігається в музеї і є одним з найцікавіших його експонатів. Відвідувачі музею мають можливість побачити ще одну антикварну цінність – цитру австрійської фірми «German Trapp». Цей унікальний музичний інструмент, що користувався значною популярністю серед любителів музики того часу, був придбаний у Дарки Бандрівської – племінниці Соломії Крушельницької. Д.Січинський писав твори для цитри, але, на жаль, вони не збереглися, адже сам композитор мало опікувався власною музичною спадщиною.
Особливої уваги заслуговують рукописи Д.Січинського. Експозицію музею прикрашає клавір кантати «Лічу в неволі. Звертає на себе увагу титульна сторінка з присвятою Олександрі Домбчевській, яка була донькою священика з Вікторова. Саме в цьому прикарпатському селі взимку 1902 року, як вказує підпис в кінці клавіру, створена музика одного з кращих творів композитора на сл. Т.Шевченка. Цей унікальний документ доповнює фотографія О.Домбчевської – молодої красуні в національному вбранні, до якої Д.Січинський, мабуть, мав особливу симпатію… Серед інших рукописів виділяються декілька фортепіанних мініатюр композитора, а також старанно переписані рукою Д.Січинського твори Ф.Шопена.
Чимало документів та матеріалів музею свідчать про активну музично-громадську діяльність Д.Січинського під час його перебування в Станиславові. Це керівництво хором товариства «Станиславівський Боян»; організація хорових колективів у прикарпатських селах – Угорниках, Микитинцях, Радчі, Вікторові; створення першої в Галичині української музичної школи, згодом реорганізованої у філію Музичного інституту ім. М.Лисенка; заснування нотного видавництва, яке опублікувало понад 20 випусків творів українських композиторів, в тому числі самого Д.Січинського. Ці прижиттєві видання мають не тільки історичну, пізнавальну, але й художньо-естетичну цінність, адже виконані з високою якістю поліграфічної техніки. У фондах музею зберігаються численні твори Д.Січинського, опубліковані нотними видавництвами, «Торбан», «Львівська українська накладна», «Просвіта», «Музична Україна», а також зарубіжними музичними центрами. Це свідчить про значну популярність творчості Д.Січинського. Непересічна постать митця постає у різних документах та матеріалах музею. Це газетно-журнальні статті та спогади, що висвітлюють сторінки життєвого та творчого шляху маестро; програмки концертів, на яких виконувались його твори; поштові листівки, присвячені композитору; фотографії та інші документи.
Особливо слід виділити проведення в Івано-Франківську спочатку обласного, а згодом Всеукраїнського конкурсу хорових колективів ім. Д.Січинського, про що свідчать афіші цього престижного мистецького заходу. В 1979 році в Івано-Франківському музично-драматичному театрі ім. І.Франка була успішно поставлена п’єса І.Новака «Лічу в неволі», створена на основі окремих фактів біографії Д.Січинського. Екземпляр твору з дарчим надписом автора також зберігається в музеї. Відвідувачі обов’язково звертають увагу на творчу роботу скульптора Петра Сопільника, який зобразив композитора у повний зріст. Накинувши на плечі довгий плащ та натягнувши на голову капелюха, Д.Січинський з портфелем у руці та цитрою під пахвою важко, але вперто йде назустріч вітру і своїй долі, опустивши голову…
Два гобелени роботи В.Гурської вказують роки життя маестро (1865-1909). Д.Січинський був похований на міському кладовищі Станіславова. А в 1943 році на його могилі встановлено пам’ятник у формі бандури роботи відомого художника і скульптора Михайла Зорія. На жаль, на початку 80-років минулого століття влада зруйнувала цвинтар і тільки завдяки зусиллям місцевої української інтелігенції вдалося відстояти декілька пам’яток. На сьогодні це Меморіальний сквер, своєрідний духовний Пантеон, де перепоховані українські січові стрільці, воїни УПА, Герой Небесної сотні Роман Гурик, воїни АТО. Кожного року 2 жовтня в день народження Д.Січинського тут урочисто відбувається вшанування пам’яті композитора за участю викладачів та студентів Івано-Франківського музичного училища. А екскурсії, що проводяться в музеї Д.Січинського не тільки мають пізнавальне значення, а й відіграють важливу роль у вихованні молоді, прищепленні любові та поваги до надбань національної культури.
Постать Д.Січинського викликає зацікавлення українських музикознавців. Це, передусім, праця доктора мистецтвознавства, професора Львівської національної музичної академії імені М.Лисенка Стефанії Павлишин. З’являються нотні видання творів композитора. На честь митця встановлена обласна премія, лауреати якої – це провідні музиканти нашого краю. Ми пишаємося тим, що в нашому місті жив, творив і знайшов свій останній спочинок Денис Січинський.